Стаж роботи 24 роки.

У дитинстві я мріяла бути кравчинею, але мама вирішила, що краще медсестрою. Я провчилася в третьому медучилищі (нині Київський медичний коледж №3), а потім прийшла в «Охматдит» – спочатку в гематологію. Мене відразу поставили на добове чергування. Тоді ще були багаторазові голки для забору крові. Було страшно, але вчителі були чудові. За 24 роки роботи у мене змінилося п’ять завідувачів відділень.

Зараз у мене як у старшої сестри багато паперової роботи, яку я не дуже люблю. А раніше я працювала перев’язочною медсестрою. Я дуже люблю дітей, люблю спілкуватися з ними, робити перев’язки, уколи, брати аналізи. Це дуже цікава робота. Мені пропонували свого часу перейти на роботу в Феофанію – я відмовилася. З дітьми мені краще. Хоча зараз я рідко з ними. Хіба що коли перефиричку (внутрішньовенний катетер, який використовують для тривалого введення або виведення лікарських засобів в периферичні вени руки, шиї або голови) потрібно поставити. Я б хотіла знову зараз бути звичайною медсестрою.

Сьогодні медсестер мало, не вистачає. Одна сестра має бути на три, максимум чотири палати, а у нас одна на шість. Це при тому, що інколи одній дитині потрібна одна медсестра. На практику приходять п’ять осіб, залишається максимум одна. Усі хочуть відразу велику зарплату, а медсестра спочатку отримує максимум до 5000 гривень. Тому йдуть вчитися далі на лікарів. Ну й окрім цього немає гуртожитків для медсестер з інших міст. Це могло би дуже позитивно вплинути на розвиток професії. Медсестра – це все-таки досі престижна професія, хоча зарплати у нас завжди були невеликі.

Через відсутність достойної зарплати і соціального житла наші медсестри виїжджають за кордон. Там їх цінують, тому що наші медсестри дуже компетентні. Молодих лікарів навчають саме вони – досвідчені медсестри. Лікар без медсестри не зможе. Вона працює і руками, і головою. Вона завжди прийде на допомогу.

Найприємніше в роботі медсестри, коли діти вилікувались і поїхали. Так радісно, коли вони приїжджають років за п’ять. Мам відразу впізнаєш, а діти вже великі. Я можу забути прізвище, але завжди пам’ятаю проблеми, які в дитини були, першу зустріч. Завжди обіймаємося при зустрічі. Коли вони одужують – це головне.