Історія Кості

ДІАГНОЗ — Гострий лімфобластний лейкоз, рецидив

Оновлено: 1 квітня 2016 р. Кості провели трансплантацію стовбурових клітин від неродинного донора в Генуї, і в листопаді того ж року він повернувся додому.

__________

Благодійники фонду зібрали для Кості 128 023 грн. Дякуємо!

Фонд оплатив 30 тис. євро за типування крові і пошук донора. МОЗ оплатив 95 тис. євро за саму трансплантацію.

__________

Важливо: всі підопічні нашої програми закордонного лікування, яким потрібна трансплантація кісткового мозку (стовбурових клітин) від неродинного донора, стоять в черзі МОЗ на оплату. Але інколи у дитини немає часу чекати – оплати затримуються, в бюджеті не вистачає грошей на всіх. А ще сім’ям в окремих випадках потрібно самостійно оплачувати типування крові і пошук донора, платити за зйомну квартиру і харчуватись. Тому ми відкриваємо адресний збір на кожну дитину.

__________

Кості Довганю з Києва 8 років, і в нього рецидив гострого лімфобластного лейкозу. Хворіє Костя з 3,5 років, хворіє дуже довго і дуже втомився. Звичайна медикаментозна терапія хлопчику вже не допоможе, йому потрібна пересадка кісткового мозку від нерідного донора. Але в Україні такі операції не проводяться, тому ми будемо лікувати Костю в італійській клініці в Генуї. Для цього нам потрібно зібрати 125 тисяч євро.

– Ось поїдеш ти до Італії і спробуєш нарешті справжню піцу. І лазанью. Ти знаєш, що таке лазанья? – Запитую Костю.

– Ой, тихенько, що не кажіть нічого, бо я ж можу захлинутіся слиною! – Заверещав хлопчик і розсміявся.

Живчик. Костя – живчик. Спочатку він соромиться, вивчає, промацує мене, а потім звикає і заповнює весь простір своїм сміхом, розповідями та енергією. Взагалі, всі лікарняні волонтери знають і люблять Костю – він у них найактивніший учень. Ось і зараз він змусив маму зняти зі столу в ігровій дві довжелезні лавки, притягнув з палати коробку з конструктором, який йому подарували напередодні на День народження і вивалив на стіл весь цінний вміст. Сидить, збирає деталі, розповідає кумедні історії.

– Я в бадмінтон граю – во! У мами постійно виграю, – хвалиться Костя.

– А в теніс?

– А в теніс не дуже. Бо м’яч може зробити мені синець, мені не можна синців.

Дивлюся на хлопчика і думаю, ніби він потрапив у цю халепу випадково, зовсім нещодавно. Це не йому наступного дня проводитимуть черговий блок хіміотерапії. Не у нього майже випало волосся, не у нього постійно крутить м’язи, болять кістки і пах, не його напихують гормонами для стримування хвороби.

Але ні. Це саме Костя бореться з лейкозом з березня 2011 року. Слабкість, тягнучий біль у паху – так почалася лікарняна історія хлопчика. Потім були 8,5 місяців лікування і цілих 1,5 роки перепочинку у вигляді ремісії з постійними щотижневими аналізами і підтримуючою терапією.

Хвороба повернулася в березні цього року у вигляді критично високого рівня нездорових бластних клітин у крові і призначення на трансплантацію донорського кісткового мозку. Здоровий кістковий мозок донора, немов поліцейський, повинен зловити ракові клітини Кості і знешкодити їх.

– Це дівчина, вона вкрала гроші і потім її за це зловить поліцейський, – Костя показує мені свои фігурки “ЛЕГО”.

– А ти вже бачив наших нових поліцейских? Подобається?

– Гарні.

– А фото з ними робив? До них можна тепер підійти і попросити зробити з ними фото на пам’ять.

Що-о-о? Фо-о-о-то-о-о?! Ага, а вони мене потім в наручники, так?- Костя здивовано дивиться на мене.

Доводиться шукати акаунт поліції в Instagram і показувати Кості нескінченні селфі з копами, у тому числі і з маленькими дітьми. Костя дивиться і не вірить. У його у лікарняному світі нічого не змінюється – крапельниці, уколи, процедури, лікар “ой, я її боюся” і лікар “а цю не боюся”, діти в масках, бліді і втомлені мами. І друзі, яких іноді “капають”, і вони не можуть пограти з Костею. Костя засумував.

– Слухай, я не поліцейський, звичайно, але давай теж зробимо з тобою селфі, а?

– Давайте!

Костя моментально пожвавлюється, робить мені “ріжки”, відтягує маску вниз і висовує язик. Мама просить його не балуватися, а він дуріє, кривляється на камеру і потім голосно-голосно сміється, піднімаючи вгору коліна і хапаючись за живіт. Його дзвінкий сміх неприродньо відбивається від лікарняних стін, уздовж яких іноді пропливають слабкі майже прозорі діти. Вони тримаються за стіни і не звертають увагу на хлопчика. Вони теж іноді сміються, Костя теж часом тримається за стіни.

Зараз Костя живчик. Але Костя важко хворий і йому не вижити без трансплантації кісткового мозку, і часу в хлопчика дуже мало. Давайте разом допоможемо Кості і зберемо необхідну для операції суму.