fbpx

We take care of your privacy

We use cookies to offer you a better experience of using our website and helping children. But we won’t do that without your permission.

You can read more in our Privacy Policy and update your choices at any time by going to Privacy settings in your browser.

I accept cookies
Close

Історія Кості

ДІАГНОЗ — Гострий лімфобластний лейкоз, рецидив

Оновлено: 1 квітня 2016 р. Кості провели трансплантацію стовбурових клітин від неродинного донора в Генуї, і в листопаді того ж року він повернувся додому.

__________

Благодійники фонду зібрали для Кості 128 023 грн. Дякуємо!

Фонд оплатив 30 тис. євро за типування крові і пошук донора. МОЗ оплатив 95 тис. євро за саму трансплантацію.

__________

Важливо: всі підопічні нашої програми закордонного лікування, яким потрібна трансплантація кісткового мозку (стовбурових клітин) від неродинного донора, стоять в черзі МОЗ на оплату. Але інколи у дитини немає часу чекати – оплати затримуються, в бюджеті не вистачає грошей на всіх. А ще сім’ям в окремих випадках потрібно самостійно оплачувати типування крові і пошук донора, платити за зйомну квартиру і харчуватись. Тому ми відкриваємо адресний збір на кожну дитину.

__________

Кості Довганю з Києва 8 років, і в нього рецидив гострого лімфобластного лейкозу. Хворіє Костя з 3,5 років, хворіє дуже довго і дуже втомився. Звичайна медикаментозна терапія хлопчику вже не допоможе, йому потрібна пересадка кісткового мозку від нерідного донора. Але в Україні такі операції не проводяться, тому ми будемо лікувати Костю в італійській клініці в Генуї. Для цього нам потрібно зібрати 125 тисяч євро.

– Ось поїдеш ти до Італії і спробуєш нарешті справжню піцу. І лазанью. Ти знаєш, що таке лазанья? – Запитую Костю.

– Ой, тихенько, що не кажіть нічого, бо я ж можу захлинутіся слиною! – Заверещав хлопчик і розсміявся.

Живчик. Костя – живчик. Спочатку він соромиться, вивчає, промацує мене, а потім звикає і заповнює весь простір своїм сміхом, розповідями та енергією. Взагалі, всі лікарняні волонтери знають і люблять Костю – він у них найактивніший учень. Ось і зараз він змусив маму зняти зі столу в ігровій дві довжелезні лавки, притягнув з палати коробку з конструктором, який йому подарували напередодні на День народження і вивалив на стіл весь цінний вміст. Сидить, збирає деталі, розповідає кумедні історії.

– Я в бадмінтон граю – во! У мами постійно виграю, – хвалиться Костя.

– А в теніс?

– А в теніс не дуже. Бо м’яч може зробити мені синець, мені не можна синців.

Дивлюся на хлопчика і думаю, ніби він потрапив у цю халепу випадково, зовсім нещодавно. Це не йому наступного дня проводитимуть черговий блок хіміотерапії. Не у нього майже випало волосся, не у нього постійно крутить м’язи, болять кістки і пах, не його напихують гормонами для стримування хвороби.

Але ні. Це саме Костя бореться з лейкозом з березня 2011 року. Слабкість, тягнучий біль у паху – так почалася лікарняна історія хлопчика. Потім були 8,5 місяців лікування і цілих 1,5 роки перепочинку у вигляді ремісії з постійними щотижневими аналізами і підтримуючою терапією.

Хвороба повернулася в березні цього року у вигляді критично високого рівня нездорових бластних клітин у крові і призначення на трансплантацію донорського кісткового мозку. Здоровий кістковий мозок донора, немов поліцейський, повинен зловити ракові клітини Кості і знешкодити їх.

– Це дівчина, вона вкрала гроші і потім її за це зловить поліцейський, – Костя показує мені свои фігурки “ЛЕГО”.

– А ти вже бачив наших нових поліцейских? Подобається?

– Гарні.

– А фото з ними робив? До них можна тепер підійти і попросити зробити з ними фото на пам’ять.

Що-о-о? Фо-о-о-то-о-о?! Ага, а вони мене потім в наручники, так?- Костя здивовано дивиться на мене.

Доводиться шукати акаунт поліції в Instagram і показувати Кості нескінченні селфі з копами, у тому числі і з маленькими дітьми. Костя дивиться і не вірить. У його у лікарняному світі нічого не змінюється – крапельниці, уколи, процедури, лікар “ой, я її боюся” і лікар “а цю не боюся”, діти в масках, бліді і втомлені мами. І друзі, яких іноді “капають”, і вони не можуть пограти з Костею. Костя засумував.

– Слухай, я не поліцейський, звичайно, але давай теж зробимо з тобою селфі, а?

– Давайте!

Костя моментально пожвавлюється, робить мені “ріжки”, відтягує маску вниз і висовує язик. Мама просить його не балуватися, а він дуріє, кривляється на камеру і потім голосно-голосно сміється, піднімаючи вгору коліна і хапаючись за живіт. Його дзвінкий сміх неприродньо відбивається від лікарняних стін, уздовж яких іноді пропливають слабкі майже прозорі діти. Вони тримаються за стіни і не звертають увагу на хлопчика. Вони теж іноді сміються, Костя теж часом тримається за стіни.

Зараз Костя живчик. Але Костя важко хворий і йому не вижити без трансплантації кісткового мозку, і часу в хлопчика дуже мало. Давайте разом допоможемо Кості і зберемо необхідну для операції суму.