Війна Кирила триває на день довше, ніж у всіх нас.

23-го лютого у хлопця виявили рак. Здавалося, страшніших новин бути не може. Але настав ранок 24-го.

Тринадцятирічний Кирило – спортсмен, футболіст. Після чергових змагань піднялася висока температура і боліли ноги. Результати загального аналізу крові, який здали радше «про всяк випадок», були невтішні, і 23-го лютого його поклали в лікарню Кривого Рогу.

Щоб встановити точний діагноз, зробили пункцію, але відправити матеріал на дослідження змогли лише з третьої спроби. Через війну дістатися до лабораторій було неможливо.

Завдяки волонтеру, який попри загрозу для власного життя, довіз матеріал до лабораторії, вдалося зробити аналіз. За результатами лікарі нарешті призначили відповідне лікування.

Кирило проходив курс хіміотерапії під звуки сирен і регулярно спускався у підвал-бомбосховище лікарні. Холодний і запліснявілий підвал водночас захищав від російських бомб і загрожував життю хлопця з відсутнім імунітетом. Ослабленого «хімією», його щоразу з п’ятого поверху зносила мама. На руках дорослий син, під серцем – ще одна дитина.

Довго тривати так не могло, тому сім’я вирішила їхати до Львова у ЗУСДМЦ, що під час війни перетворився на своєрідний хаб для онкохворих діти, яких готують до евакуації за кордон. 

Нині Кирило разом з мамою та старшою сестрою вже в медичному центрі Австрії. Тут він продовжує свою власну війну. 

«Кажуть, що на небі треба хороші. Ні, хороші треба тут, на землі, особливо зараз», ─ закінчує розмову мама.