Сьогодні більшість членів команди наших лікарняних клоунів не в Києві. Хтось у західних областях, хтось за кордоном, – волонтерять, працюють з дітьми онлайн. 

Троє зі зброєю в руках захищають нас.

А от Оля Булкіна та ще кілька клоунес залишаються в Києві і регулярно навідуються до дітей в «Охматдит». Оля розповіла, чому залишилася у столиці і якою є її робота в лікарні під час війни.

«Київ – мій дім. Я тут народилася і живу тут. Я ухвалила рішення залишитися вдома і бути корисною там, де можу. А найкраще, що я можу, – це бути поруч з дітьми. 

Важкі хвороби нікуди не зникли, діти так само потребують лікування. Просто тепер до їхньої боротьби з хворобою ще й додалася загальнонаціональна боротьба з агресором. Дітям зараз дуже потрібна емоційна підтримка, трохи радості. Так само як і їхнім батькам та медикам. І моє місце тут у лікарні, поруч з ними. 

Вперше, коли я прийшла знайомитись з дітьми, яких привезли в «Охматдит» з пораненнями внаслідок російських обстрілів, мені було страшно дивитися їм в очі. 

Я не знала, що сказати шестирічній Мілані, у якої на очах від ракетного удару загинула мама. Я не розуміла, з чого почати розмову з Вовою, що у той день мав похорони батька, якого разом із Вовиним братиком розстріляли у машині під час евакуації, а Вові вдалось вижити. Мені було страшно, що ці діти поставлять мені питання, на які я не маю відповіді. 

Моя клоунеса Бу своїм ставленням до життя допомагає мені приймати ситуацію. Бу адаптивна і в будь-яких нових обставинах бачить пригоду. 

Наприклад, ми грали з дітьми в хованки у підвалі лікарні, де укривалися від обстрілів. Бу захоплювалась, що тепер у нас є ціле бомбосховище для ігор з безліччю коридорів і дверей. Коли ми сиділи в палатах – таких катакомб у нас у нас точно не було! 

Через гру Бу допомагає дітям адаптуватися до нових умов і таким чином допомагає мені прийняти цю нову реальність».