fbpx

Ми піклуємося про вашу цифрову безпеку

Ми хочемо використати файли cookie, щоб покращити ваш досвід користування сайтом і допомоги дітям. Проте ми зробимо це виключно з вашого дозволу.

Дані, які ми збираємо, діляться на дві категорії: технічну інформацію (як-от тип пристрою) і дані, які надає нам користувач (як-от email-адреса).

Технічна інформація використовується для роботи, підтримки й покращення нашого сайту.

Дані, що надає користувач, потрібні для ідентифікації вашого внеску, можливості відповідати на ваші питання та надсилати вам звіти фонду.

Більше про дані, які ми використовуємо, ви можете дізнатися у нашій Політиці приватності. Ви завжди можете змінити налаштування конфіденційності у вашому браузері.

Я погоджуюся
Закрити

Кожен внесок важливий. Допоможіть дітям одужати

Допомогти
12 Квітня 2022

Бомби зовні, бомба всередині

Ця усміхнена дівчинка понад двадцять днів провела у підвалі будинку в рідному селищі під Маріуполем, яке окупували росіяни.

З початку війни життю дев’ятирічної Марійки загрожували бомби двох видів: російські з неба і бомба уповільненої дії всередині пухлина в її мозку.

Мама дівчинки розповідає історію порятунку від обох.

«Коли ми дізналися про хворобу, був шок. Почалося з того, що Марія наче “завмирала”. Ми поїхали в лікарню там списали все на втому і перенавантаження. Пів року все було добре, а потім знов з’явилися прояви. Ми вирішили зробити МРТ, щоб дізнатися, у чому причина.

У Києві нам видалили пухлину. Але не всю, частину не змогли, бо вона глибоко проросла в тканини. Сказали проходити обстеження що три місяці, щоб спостерігати за станом пухлини. Одні лікарі казали, що потрібна хімія та опромінення, інші стверджували, що така терапія принесе більше шкоди, ніж користі. Однозначного рішення не було.

А потім війна. Ще один страшний сюжет. Були бомбардування, обстріли, зрізали український прапор наше селище окупували. 

Ми сиділи у підвалі. Почалися проблеми з їжею, медикаментами. Я дуже переживала, щоб на фоні стресу пухлина не почала рости. І ми почали думати, як вибиратися. Київ обстрілюють, в Запоріжжі не знали, чи є хтось [в лікарні]. Тому вирішили їхати до Львова. Залишатися було страшно.

“Зеленого коридору” не було, ми їхали на свій страх і ризик. Чоловік вивозив нас. Ми не знали, чи доїдемо, вздовж дороги стояли обгорілі і розстріляні машини. Кругом військова техніка, російські блокпости. Нас ретельно перевіряли на кожному речі, телефони, телефони і наплічники дітей. Коли виїхали з окупованої території, зразу стало легше: своє рідненьке. 

В понеділок ми приїхали в ЗУСДМЦ. Лікар, Роман Кізима, прийняв нас, подивився документи і порадив їхати конвоєм за кордон на обстеження. Так вже в середу ми опинилися в польському центрі. Це шлях з кошмару до раю.

Ми вже трохи відійшли. Дуже хочеться додому, але насамперед вилікувати дитину».

«Мамо, ну чого ти знову засмучуєшся, Марія бачить, як по щоках мами течуть сльози, і додає бадьоро От за що я розстроїлася, так це, що треба далі їхати. А тут так добре».

У клініці «Єдиноріг» тимчасовому медичному центрі, куди прибувають евакуйовані онкохворі діти, Марійка та інші діти разом із близькими мали кілька днів перепочинку. Далі вони вирушили на лікування до кращих лікарень Європи та Північної Америки.

Зараз Марійка разом з сім’єю знаходиться в одному з провідних європейський центрів лікування дитячого раку. Тут вона пройде обстеження і за необхідності курс лікування.

Читайте також

Новини / 16 Березня 2022

Як жили діти і фонд в ці три тижні війни

Детальніше
Новини / 14 Березня 2022

Інформація про евакуацію онкохворих дітей за кордон

Детальніше
Новини / 25 Лютого 2022

ФОНД ПРОДОВЖУЄ ПРАЦЮВАТИ І ПРИЙМАТИ НОВИХ ПІДОПІЧНИХ

Детальніше
ВСІ НОВИНИ