Я завжди хотів бути саме дитячим лікарем. Ще в школі у бабусиній бібліотеці знайшов книжку про медицину. На одній зі сторінок було фото дитини, якій Амосов зробив операцію. У неї був такий погляд, що я вирішив – хочу лікувати саме дітей.

В медицині я вже 14 років і в професії не розчарувався. Так, є проблеми з бюрократією, з оплатою праці та багато інших, але мій фах перевищує все це. Я ніколи не думав йти з медицини чи змінити спеціальність.

У мене немає часу на розваги чи хобі. Бракує часу навіть на сім’ю. Наше відділення потребує, щоб ти був у моментальный доступності при потребі. З друзями спілкуюся тільки тоді, коли у них діти хворіють.

А ось на навчання час я знаходжу. Сучасний ефективний медик не той, хто добре вчився в університеті, а той, хто вчиться постійно.

Для мене важливо не тільки вчитись, а й ділитися знаннями. Чим більше буде людей, які матимуть інформацію, що відповідає дійсності, тим краще буде для всіх.

Ранковий огляд дітей-пацієнтів – мій улюблений момент у роботі.

З пацієнтами я поводжуся так, як поводився би зі своїми дітьми. Це пафосно звучить, але це мій єдиний критерій. Дітей у мене двоє.

Щоранку я оглядаю пацієнтів, які хворіють, а по обіді тих, що одужали. Це додає наснаги. Не дивлячись на наш онкогематологічний профіль, в нашій роботі багато оптимізму. Є напрямки, в яких його набагато менше. Ми намагаємось повернути дітей до життя.

Робота лікаря навчила мене філософськи ставитися до складнощів. Не як до проблем, яких потрібно боятися, а як до викликів, які треба долати. Вирішення особливо нестандартних додає сил і натхнення.

Одним із них стала пандемія коронавірусу. Ми навчилися жити в ізоляції і знайшли позитивні уроки в цьому. Але сумно і важко втрачати колег – лікарів і медичних сестер.

Пандемія не може і не повинна змінювати ставлення до медиків. Повага до лікарів не повинна залежати від пандемії. Інші речі повинні змінювати ставлення до лікарів. Фундаментальні, а не емоційні.

Лікарі у більшості безкорисливі. Їм не потрібно, щоб за рахунок чогось їх більше поважали. Кожен, хто приходить в цю професію, виконує свою місію незалежно від того, чи хтось віддячить їм по заслугах.

Нова генерація лікарів вже існує. Важливо її не втратити. Це я бачу як викладач. Молоді лікарі, інтерни, освічені, ставляться до батьків, як до партнерів, мають кошти на поїздки та літературу, працюють у гарних умовах. Якщо ситуація не зміниться на гірше, а спроби є, то за декілька років ми матимемо нове покоління медиків. Краще.