Кожного дня до Максима після пар в інституті приїжджає друг Стас: дізнатись, як справи, розповісти, як пройшов день, і підтримати. Хлопці познайомились ще дітьми в Охматдиті, де Стас лікувався від раку крові, а Макс – від апластичної анемії. Це міцна дружба: як ніхто інший, Стас розуміє, що таке хвороба крові, який страшний рецидив і як виснажує лікування та невизначеність у завтрашньому дні.

Максим хворіє вже сьомий рік поспіль з рідкими перервами на ремісію та надію, що хвороба нарешті відступила. Але ні. Другий рецидив стався у грудні минулого року. Лікарі сказали, що цього разу потрібна важка операція з пересадки кісткового мозку від неспорідненого донора, ліки вже не допоможуть.

А Максу 17 років, у нього випускний клас, підготовка до ЗНО і мрія вступити до медичного університету і вивчитись на нейрохірурга. А тут хвороба, космічні рахунки за операцію, щотижневі переливання крові, тривога в очах батьків і дуже великий ризик для життя взагалі. Колись через хворобу Максим відмовився від гри на улюбленому кларнеті, бо не може сильно напружувати судини. Відмовився від гри у футбол. Відмовлятись ще від однієї мрії Макс не хоче.

– Максе, а навіщо тобі лікарем взагалі бути? Краще айтішником, там гроші хоч є, – питає мама.

– Так не все в житті гроші вирішують. Я не хочу бути айтішником. Як лікар я зможу допомагати сотням і тисячам людей.

Важливо: всі підопічні, яким потрібна трансплантація кісткового мозку (стовбурових клітин) від неродинного донора, стоять в черзі МОЗ на оплату. Але рахунки клінік, які оплачує МОЗ, не включають авіаквитки, проживання, харчування. Також сім’ям в окремих випадках потрібна допомога з оплатою типування крові і пошуку донора, щоб дитина швидше полетіла на трансплантацію, або з оплатою додаткових рахунків за лікування (наприклад, коли виникають ускладнення і дитині призначають лікування, не включене в основний рахунок за трансплантацію). Тому ми відкриваємо адресний збір на кожну дитину.