Маргарита Скляниченко координує у фонді програму амбулаторного проживання. До 24 лютого вона опікувалася житлом для родин, які приїжджали на лікування до столиці з регіонів, та створювала комфортні умови для них. Могла скоординувати раптовий нічний приїзд сім’ї, вирішити проблеми з ЖЕКом, влаштувати свято для підопічних на квартирах.

Коли ж почалася війна, Маргарита вступила до лав територіальної оборони (ТрО).

«Це була єдина відповідь внутрішнього голосу на питання “що робити”? Зранку 24 лютого я говорила з сусідом по квартирі. Він розповів про бажання записатися в ТрО. Сказала, що піду з ним. Він не відмовляв, лише запитав, чи я на захід України не збираюся їхати. Ні, бо хто ж боронитиме Київ, якщо всі поїдуть?

Перший тиждень я заступала на пости на території об’єкту, де ми базувалися. Зі зброєю на плечі та внутрішньою готовністю стріляти. У вільний час (спочатку він в мене ще був) намагалася знайомитися з людьми, вивчати порядки, допомагати там, де бачила необхідність. 

Згодом я координувала волонтерську допомогу для свого батальйону, щоб забезпечити його медикаментами, речами військового призначення, технікою, соціально-побутовими речами, їжею. Щодня мала безліч дзвінків, листувань і спілкування з волонтерами, благодійниками, побратимами та посестрами. 

Найприємніше було, коли вдавалося забезпечити батальйон необхідним і спостерігати за реакцією вдячності та захвату тих, хто цього потребував. І йдеться не тільки про матеріальну цінність. Наприклад, жінки зі штабу дуже раділи, коли вдавалося знайти білизну, креми для рук та фени. А чоловіки з інженерної служби неймовірно тішилися великим партіям мішків. Звичайних білих мішків. Адже в них набирали пісок і треба було постійно поповнювати запаси. 

Умови роботи та проживання були непростими. Проте, це спонукає цінувати ще більше все, що маєш: від оточення до побутового комфорту. Пам’ятаю, як я після тижня в штабі прийшла переночувати вдома. Я лягла і відчула спиною ліжко – це була неймовірна насолода після кариматів і спальників! 

Я однозначно прокачала швидкість реакції, дисциплінованість та навички стрільби. Робота в ТрО подарувала мені знайомства з прекрасними військовими і волонтерами. Такий досвід загартовує характер і допомагає проявляти справжню любов до Батьківщини та земляків на практиці».

Нещодавно Маргарита змушена була залишити роботу в ТрО. У її бабусі, яка живе поблизу Охтирки, погіршилося самопочуття. Маргариті поїхала туди, щоб привезти ліки бабусі та подбати про неї. Паралельно вона займалася забезпеченням потреб місцевих жителів і військових 93-ї бригади «Холодний Яр».

Зараз Маргарита повернулася до роботи у фонді, а також продовжує допомагати військовим.

Марго, ми пишаємося тобою! Захоплюємося і дякуємо твоїй сміливості боронити Україну в лавах ТрО!