«Коли дізнаєшся, що у твоєї дитини рак, земля йде з-під ніг. Але, виявляється, є дещо страшніше – війна».

Це слова Валерії, мами нашого півторарічного підопічного Гриші. На фото він мирно спить в одній з польських лікарень, яка прийняла українських онкохворих дітей. 

Вже понад  260 таких дітей, як Гриша, завдяки роботі фонду та партнерів змогли евакуюватися і продовжити лікування за кордоном. 

Позаду в малюка довга й виснажлива дорога до безпечного місця, попереду – шлях до одужання. Валерія розповідає, через що вони з сином пройшли у перші дні війни.

«Ще зовсім недавно ми з Гришею лікувалися від раку крові у Київському обласному онкологічному диспансері. Жили там впродовж останніх пів року: отримували кваліфіковану медичну допомогу і підтримку від фонду. 

Одного дня ми прокинулися від вибухів. Це було неочікувано і дуже страшно. Ми були налякані, у паніці. Проте було сподівання, що нам здалося, що це випадковість. Але, на жаль, ситуація стрімко погіршувалася. Вибухів ставало більше і лунали вони все ближче. 

Ми змушені були нехтувати лікарняними правилами безпеки для таких дітей, як мій син. В онкохворих дітей фактично немає імунітету, їм потрібні стерильні умови. Ми ж ночували у підвалах лікарні. 

Щоб убезпечити дітей від вибухів, під час тривоги носили їх на руках з сьомого поверху у підвали. Там ми спали на підлозі. Було неймовірно страшно, наче у жахливому сні. 

У цій ситуації ми не могли продовжувати лікування. І це було найстрашнішим.

Через безцеремонне вторгнення в нашу країну, через напад терористів – росії і російської армії, ми не змогли продовжити лікування вдома в Києві, в Україні.

Нас евакуювали в Польщу. Нам пощастило і ми вдячні.

Слава Україні!»