Володі було три, коли мама помітила дивну «хмаринку» в його оці. Львівські офтальмологи спрямували родину до «Охматдиту», де після обстежень поставили діагноз. Рак сітківки ока. 

Далі пів року життя у лікарні. Хімієтерапія. Та пухлина швидко росла і згодом лікарі були змушені видалити око.

Впродовж виснажливого лікування Володя знаходив розраду у творчості – головне, щоб поруч були принаймні олівці та папір. Хлопчик любить малювати і вирізати, вигадувати ігри, збирати Лего. А останнім часом захопився ще й космосом.

До першого класу Володя йшов звичайною дитиною. Ніхто з однокласників не помітив майстерно виготовлений протез ока. 

Та через півтора року ремісії хвороба знову дала про себе знати. У січні цього року хлопчику зробили ще одну операцію. Попереду знову була хімія. 

«Ми з нашими лікарями за стільки років стали як родина. Леся Олександрівна Лисиця наполягала на лікуванні за сучасним американським протоколом. Та спочатку був курс опромінення,» – каже мама Володі.

Війна застала їх на дванадцятій процедурі – рівно посеред курсу. «У Києві були хвилини, години розпачу. Бо на руках дитина, яка тільки-но почала лікування. Не було впевненості, що зможемо продовжити його», – згадує мама.

Тому й вирішили їхати до рідного Львову. Там не було потрібного обладнання для продовження лікування, але з’явилася можливість поїхати за кордон. 

Разом з мамою Володя виїхав першим евакуаційним конвоєм до Польщі. Їх скерували до Варшави в Інститут охорони здоров’я дітей. Там Володя пройшов хімієтерапію за американським протоколом, який раніше пропонували київські лікарі. 

Сьогодні восьмирічний Володя потроху відновлюється після важкого етапу лікування. 

Його історія – це приклад неймовірної сили дітей та батьків, які дають відсіч хворобі. Будь ласка, підтримайте їх на шляху до майбутнього без раку благодійним внеском на комфортну вам суму.

«Коли є рука допомоги, вона інакше мотивує батьків до боротьби. Дякуємо усім, хто поруч з нашими дітьми», – каже мама Володі.